Вовчиця

Вiдокремившись вiд стаї,вовчиця втiкла у лic.Там на неї чекав маленький вовчок,який звик до її ласки.Вони лоскотали один одного язичками і цілувались.З ненавесті до зграї вовчиця плекала ніжно у свого вовченя турботи і ласки. Начепто у її світі не було більше іншого захоплення ніж її маленький хлопчик. Вона турботливо пересмикувала з одніЄї лапки на іншу від жалю до себе від холоду.її турботливе ставлення до себе наповнювало її соромом та зневагою до інших. Такий підхід до себе вона обрала відразу.Бо почуття її до маленького хлопчика давали їй надію у її з ним майбутнЄ.
   Зненацька піднялась хуртовина.І вони сховались у кинутій ведмедем берлозі.Притулившись один до одного вони чекали ранка.Задовольнявши один одного вони відчували потребу у своїх почуттях,як гарний промінь надії у наступному дні.
   Рано вранці коли сонце вже посміхалось, вовчиця будила свого вовченя поцілунками.Від грайливої посмішки у очах вовченя лунав силует своЄї коханої дівчинки.
  Вона метушливо шукали їжу, але у берлозі крім застарілого хутра ведмедя нічого не було. Тоді сполохавши один одного пара тварин пішли на полювання. У ставку вони побачили одну маленьку рибку.Вона дивилась на них похмуро і ніби казала:-"не їжте мене!".
  Цілий день вони блукали по лісу в пошуках пригод але їжі так і не знайшли. Під вечір вони побачили ліхтарі.Це був дім дідуся і вони почали бавитися перед хатиною.
  Зненацька у старій хижці з'явився дідусь.Він дбайливо узяв хворост і почав розпалювати піч. І дім одразу почав наповнюватись теплом.Раптом він побачив на дворі пару-вовків, які гралися у сторонці.Побачивши що вони дуже голодні, а це було видно по їх втомлених очах.І він запросив їх до дому.На пічці було багато вугілля, а це значило те що дідусь був надто втомлений щоб його викинути на двір, як добриво, для свого городу. Пара втомлених вовків знемагали від спраги і лягли перед дверима. Дідусь зрозумів що вони хочуть їсти і дав їм трохи молока.Вовчиця одразу пригорнула маленького вовченя до себе і вони заснули до ранку.